У давні часи Різдво було наповнене різними традиціями ще до приходу християнства на наші землі. Святкували його 25 грудня в астрономічний час — час зимового сонцестояння. Період, коли темрява і холод панують, коли природа здається застиглою в очікуванні світла, "народжується нове сонце", що знаменує собою початок весни.

Святкування зазвичай тривало 12 днів довкола точки зимового сонцестояння. Тоді слід було відпочивати, веселитися і частуватися. Більше про святкування Різдва нашими предками можна прочитати у статті «Яким було Різдво перед Різдвом». А ще святкувати Різдво з особливою вічнозеленою рослиною – ялинкою. Так, спершу це було різдвяне, а не новорічне дерево, яке також мало чимало сенсів та звичаїв. Як зародилася ця традиція рекомендуємо прочитати у книзі Дар‘ї Анцибор «Під подушку чи під ялинку?».

Різдво для українців – це завжди свято, яке об'єднує сім'ю. Тому більшість звичаїв, пов'язаних з цим святом, здійснювалися вдома, у колі рідних і близьких. "Всі хто є жителями хати, навіть той, хто тимчасово виїхав на навчання чи заробітки, але не створив нової сім'ї і переїхав – повинні бути в купочці. Є вірування, що людина буде блукати цілий рік, якщо на Різдво залишиться сама. А ще в цей день не можна було сваритися взагалі, навіть якщо хтось з кимось побив горшки, потрібно було себе тримати в руках, а краще помиритися. Також на ранок Різдва до купи зв'язували всі ложки – це теж означало, що вся родина тримається купи", – пояснює етнологиня Наталія Громова.